Війна в Україні змінила світовий порядок, але стратегія залишилася в минулому
Російсько-українська війна стала першою великою війною в Європі після Другої світової та вже увійшла в історію. Аналітики наголошують, що помилки політиків і боягузтво союзників призвели до затягування конфлікту, а технологічний прогрес не наблизив його завершення.
Російсько-українська війна стала першою великою війною на території Європи після Другої світової і вже є частиною історії людства. Це не лише історія подій, фактів і кількості жертв, а й історія людей, які за цим стояли і які ще не усвідомлюють, що вже в ній. Сьогодні ця історія лише пишеться, а перечитуватися і вивчатися вона буде значно пізніше — років через 50, коли останні свідці підуть, щоб дати змогу іншим, з холодним розумом, зробити висновки і не повторювати помилок.
Саме ті помилки, які призвели до цієї війни, не дали можливості вчасно її закінчити та не передбачили її наслідків. Це не лише війна, яка багато що змінила. Вона по факту змінила головне — світовий порядок, який збудували власною кров’ю наші діди понад 80 років тому і який не вистачило сил зберегти. Як і Друга світова, ця війна розпочалася через боягузтво тих, кого на той момент не вбивали. Вони вважали, що найкраще — не чіпати звіра. Вона могла закінчитися зі значно меншими втратами, але ті самі, хто боявся, що звір не вгамує апетитів і нападе на них, просто зробили вигляд, що це не їхні червоні лінії. Бо головне — уникнути ядерної війни.
У результаті війна стала театром щоденного співчуття до вбивства цілої нації, яка захлинається від власної корупції. І головне — вона віддала себе в руки маркетологів і ділків, які через нерозуміння і відсутність стратегій лише розпалюють її вогнище швидкими заробітками, все більше хизуючись стрімким розвитком технічного прогресу. Прогрес існує не для формування обрисів закінчення війни, а саме для її продовження. Для одних — це впевненість, що це його не стосується, для інших — спосіб існування та заробітку. Стратегія і глобальні рішення залишилися в історії у самому її розпалі. Історія цього не пробачить, бо за всім цим стоять люди, а не машини.
Говорячи про прогрес як шлях до перемоги і закінчення війни, потрібно пам’ятати: у військовій справі є своя наука, яка історично будувалася і продовжує базуватися на закономірностях, незалежно від наповнення контентом соціальних мереж. Шкода, що розуміння цього через той же прогрес стає доступним вузькому колу людей, і не вдається достукатися до тих, чия стратегія — це лише перегляди в соцмережах і чергова карколомна новина. Закінчення Другої світової війни визначило дві важливі речі, характерні і для закінчення цієї війни. Воно визначило місце і час початку наступної війни, а також форми і способи, якими ця війна почнеться. Якщо перше — це лише повторення помилок політиками та їхніми виборцями, то друге беззаперечно належить науково-технічному прогресу, який обов’язково скористається цими помилками.
Тому початок експансії і відтворення російської імперії розпочалися як війна, багато в чому схожа на великі конфлікти XX століття, опираючись на досвід Другої світової. Нічого дивного і незакономірного в цьому немає, окрім того, що до неї можна було готуватися — хоча б для того, щоб її уникнути, хай і ненадовго. Улітку 2023 року, коли військові операції на території України набували масового характеру і вимагали виживати на полі бою, колесо прогресу за майже 80 років стояння зрушило з місця. Перші думки про це восени 2023 року викликали політичні претензії в самій Україні та абсолютне нерозуміння представників колишніх перших армій світу. Сьогодні в Україні політично і фінансово вигідно відходити від торгівлі завісами й ставати представником технологій. Ті, хто ще три роки тому вибудовували претензії, сьогодні запевняють, що технології — це єдине правильне рішення. Кожна виставка озброєнь нагадує сцену з фантастичних фільмів та музею минулих воєн одночасно.
Проте тоді всі вважали інакше. Окрім прогресу, який набирав обертів і чекав появи нової імперії, що його вгамує. Сталося, на жаль, не так. Прогрес став доступний і нашим ворогам, як це сталося майже 100 років тому — від Вердена і Сомми до Роботиного і Бахмута. Завмерши, фронт оживив вже не індустріальні, а технологічні жахи. І знову нічого дивного у розвитку воєнного мистецтва не відбулося. Дивним залишається тільки те, що, як і в 2023 році, використовувати ці закономірності все ще політично невигідно в нас і фінансово неможливо в колишніх перших арміях світу. Так було колись з кавалерією і знаменитими червоними штанями солдат однієї армії перед Першою світовою війною, які мали допомогти проти магазинних гвинтівок, кулеметів, далекобійної артилерії й використання бездимного пороху, а згодом — проти танків і авіації. Чим це закінчилося — знає моє покоління. І вже сьогодні нинішні ілюзії колективної безпеки, як і цей солдат більше 100 років тому в темно-синій шинелі та червоних штанях, попри явну мішень на полі бою, на превеликий жаль, сприймаються майже як національний символ і національна гордість.
Ця війна, звісно, змінила форми і способи її ведення, проте залишила незмінною її суть. Це акт насильства, проте вже насильства над усією країною. Насильство, яке, як і в Другу світову війну, поставило в один ряд піхотинця, який фізично вже не може покинути свій окоп, і новонародженого малюка в іншій частині країни. Бо вони обоє під постійним прицілом того, хто хоче їх обох вбити. Сьогоднішня технологія війни саме така — вона перетворює усю країну на велике згарище.
