Втеча Кравченка загострила питання реформи Офісу генпрокурора
Після втечі генпрокурора Руслана Кравченка до Відня посада очільника ОГП залишається вакантною. Реформа прокуратури стала умовою отримання 8 мільярдів євро від ЄС, але парламент гальмує процес.
Втеча генерального прокурора Руслана Кравченка до Відня поставила перед українською владою питання про призначення нового очільника Офісу генпрокурора та необхідність реформи цього органу. Посада залишається вакантною, призначено лише виконувача обов'язків. За даними джерел у політичних колах, охочих обійняти цю посаду разом із тісними відносинами з Офісом президента поки не спостерігається.
Реформа прокуратури є однією з вимог Європейського Союзу для отримання Україною 8 мільярдів євро допомоги. Ще у вересні спікер парламенту Руслан Стефанчук отримав лист від єврокомісарів із переліком пріоритетних законів, які має ухвалити Верховна Рада. У жовтні президент Володимир Зеленський в інтерв'ю Financial Times підтвердив, що без реформ грошей Україні не бачити. Серед вимог — Антикорупційна стратегія, частина якої передбачає повну незалежність генпрокурора від впливу урядового кварталу.
Історично посада генерального прокурора в Україні є політичною квотою президента та предметом політичних торгів. За часів президентства Зеленського цей вплив став безпрецедентним завдяки монобільшості в парламенті, через що Верховна Рада втратила контрольну функцію. Як розповіла керівниця юридичного відділу «Центру протидії корупції» Олена Щербан, зараз генпрокурор слугує інструментом ручного управління для Офісу президента. Через цю посаду здійснюється контроль над політичним полем, депутатами, суддями та іншими правоохоронними органами, оскільки саме в ОГП централізовано координується система досудових розслідувань.
Після скасування депутатської недоторканності повноваження відкривати кримінальні справи та підписувати підозри народним обранцям залишилися виключно в генпрокурора або його виконувача обов'язків, причому тепер для цього не потрібна згода парламенту. За інформацією Щербан, це дозволяє вибірково підходити до правосуддя і блокувати розслідування щодо лояльних політиків. Зокрема, генпрокурор заблокував внесення до ЄРДР відомостей щодо десятків депутатів, які можуть бути причетні до схем виплат у конвертах, позбавивши НАБУ та САП можливості проводити слідчі дії.
Контроль над прокуратурою також використовувався Офісом президента для атак на антикорупційні інституції, оскільки Кравченко був готовий підписувати підозри детективам НАБУ. Забезпечити аполітичність цієї фігури вкрай важко, коли інструмент її звільнення перебуває виключно в руках депутатів. Процедура висловлення недовіри генпрокурору в парламенті є максимально політизованим голосуванням. Будь-які спроби очільника прокуратури стати незалежним та впроваджувати системні зміни завершуються його швидким звільненням, як це сталося з Русланом Рябошапкою.
Наразі владу цілком може влаштувати фігура призначеного у вересні Антона Ковальського як довготривалого виконувача обов'язків генпрокурора. Виконувача обов'язків можна призначити і звільнити будь-якої миті, що гарантує його максимальну поступливість і дозволяє системі уникати відкритих конкурсів на керівні адміністративні посади. Такий керівник не має простору для автономії чи власної гри і залишається зручним виконавцем волі Офісу президента, володіючи основними важелями влади повноцінного генпрокурора.
Існує кілька шляхів для усунення політичного впливу на призначення очільника ОГП. Першим із них може бути проведення конкурсу на посаду генпрокурора. Хоча Конституція прямо не згадує конкурс, вона дозволяє деталізувати процедури в законі. Конкурс можливий, якщо він не буде обмежувати конституційні повноваження президента та парламенту і не робитиме їх суто формальними. Можна створити конкурсну комісію за участі міжнародних партнерів у форматі «3 на 3», де міжнародні експерти матимуть переважне право голосу. Щоб не порушувати повноваження президента, комісія має відібрати не одного переможця, а щонайменше двох фіналістів, серед яких президент зробить вибір і подасть кандидатуру на затвердження парламенту.
3
