Лікарі лікують частину вроджених вад серця у дітей без розрізу
Частину вроджених вад серця у дітей в Україні лікують без відкритої операції — через судину за допомогою тонкого катетера. Кардіологи наголошують: вибір між хірургією та катетером має визначати командна стратегія, а мета лікування — не просто закрити дефект, а дати дитині повноцінне майбутнє.
Частину вроджених вад серця у дітей в Україні сьогодні можна лікувати без відкритої операції. Лікарі проводять такі втручання через судину за допомогою тонкого катетера під рентгенологічним та ехокардіографічним контролем, а розвиток технологій дозволяє застосовувати цей підхід навіть для складних патологій.
Про це розповіла інтервенційна кардіологиня Маріанна Кривоус. За її словами, ще кілька десятиліть тому багато вроджених вад серця віщували велику операцію, розріз грудної клітки, штучний кровообіг і тривале відновлення. Нині величезну частину цих проблем можна вирішувати зовсім інакше — без розрізу.
«Мета лікування — не просто закрити дефект, а дати дитині більше майбутнього», — наголошує лікарка. Для неї дитяча інтервенційна кардіологія — це насамперед про можливість змінити сценарій життя дитини, а не лише про катетери, оклюдери, стенти чи клапани.
Спектр можливостей катетерних втручань постійно розширюється. Через катетер лікарі можуть закривати дефекти перегородок чи відкриту артеріальну протоку, усувати звуження клапанів та судин за допомогою імплантації стентів і клапанів без розрізу, а також лікувати рідкісні патології у відповідно відібраних пацієнтів.
Окремий напрям, який стрімко розвивається, — транскатетерні клапанні технології. Особливо важливим це стало для пацієнтів із патологією вихідного тракту правого шлуночка після попередніх операцій. У частини таких пацієнтів транскатетерна імплантація клапана може дозволити відтермінувати або й уникнути повторної операції на відкритому серці. Цей напрям молодий для України, але, за словами лікарки, він потребує лише трохи часу.
Кривоус підкреслює, що не сприймає розвиток інтервенційної кардіології як боротьбу між катетером і скальпелем. Сучасна медицина поступово відходить від питання «хто буде лікувати пацієнта — хірург чи інтервенційний кардіолог?» до значно важливішого: яка командна стратегія буде найкращою саме для цієї дитини. Для одного пацієнта це буде операція, для іншого — катетерне втручання, для третього — комбінація обох методів. А іноді правильним рішенням буде взагалі не втручатися зараз, а спостерігати й обрати оптимальний момент.
Саме так лікарка бачить майбутнє дитячої кардіології — через Heart Team, де різні спеціальності не конкурують, а доповнюють одна одну. «Я не вважаю відсутність розрізу самостійною перемогою. Якщо відкрита операція дає дитині кращий довгостроковий результат — ми повинні обрати операцію. Якщо катетерне втручання дозволяє отримати такий самий або кращий результат із меншою травматичністю — це величезна перевага», — пояснює вона.
Окрема складність дитячої інтервенційної кардіології полягає в тому, що лікарі працюють не просто з маленькими судинами та маленьким серцем, а з організмом, який росте. Те, що ідеально підходить сьогодні, повинно бути безпечним і через п’ять, десять, двадцять років. Тому фахівці мають думати про майбутню анатомію, можливість повторних втручань, доступи, ріст судин, функцію і якість життя та фізичну активність пацієнта.
Сучасна інтервенційна процедура починається не в катетеризаційній лабораторії, а з правильної діагностики. Ехокардіографія, КТ, МРТ, 3D-реконструкції, ангіографія та гемодинамічні дослідження дозволяють лікарям буквально «побачити» майбутню процедуру ще до того, як вона відбудеться. Фахівці повинні знати не лише, куди і як провести катетер, а й розуміти, що станеться після встановлення пристрою.
За словами Кривоус, технології змінюють мислення лікарів: з’являються нові пристрої, менші системи доставки, нові клапанні технології, вдосконалюються методи візуалізації. Вроджену ваду вже не сприймають як одну операцію, яку потрібно «зробити і забути». Натомість медицина планує довгий маршрут пацієнта: сьогодні — катетерна процедура, через роки — можливо, інша інтервенція, а можливо, більше нічого не знадобиться.
Найважливішим для лікарів є результат за межами операційної. «Я завжди думаю про те, що відбувається після процедури. Не тільки про те, чи правильно встановлений оклюдер. Не тільки про градієнт на клапані. Не тільки про технічний успіх. А про те, чи зможе ця дитина бігати? Чи зможе плавати? Чи піде до школи без обмежень? Чи зможе займатися улюбленим бойовим мистецтвом? Чи зможе через двадцять років жити життям людини, яка не прокид...», — зазначає кардіологиня.
Дитина з вродженою вадою серця може прожити багато десятиліть. Якщо вона перенесе одну операцію, це не обов’язково означає, що її лікування на цьому закінчилося. Завдання лікарів — думати на роки вперед, адже дитина — це не маленький дорослий.
6
