Експертка назвала ризики для України від можливої зустрічі Трампа, Сі та Путіна
Аналітикиня Центру «Нова Європа» Наталія Плаксієнко-Бутирська розповіла, навіщо Вашингтону, Пекіну та Москві потрібні тристоронні переговори і чим вони можуть загрожувати Києву.
Можлива зустріч президента США Дональда Трампа, лідера Китаю Сі Цзіньпіна та російського диктатора Володимира Путіна в Китаї стала темою окремої розмови з експерткою з питань Азійсько-Тихоокеанського регіону, старшою аналітикинею Центру «Нова Європа» Наталією Плаксієнко-Бутирською. В інтерв’ю вона пояснила, чого кожна зі сторін прагне від такого формату і які наслідки він може мати для України.
За словами експертки, сам факт переговорів у трикутнику Вашингтон — Пекін — Москва свідчить про те, що глобальна політика дедалі більше зміщується в бік домовленостей між великими державами. Кожен із учасників переслідує власний інтерес: Трамп хоче продемонструвати здатність швидко завершувати конфлікти, Сі Цзіньпін прагне закріпити роль Китаю як глобального посередника, а Путін розраховує на послаблення міжнародного тиску та легітимацію своїх позицій.
Для України такий формат несе цілком конкретні ризики. Головний із них — можливість того, що питання української територіальної цілісності та суверенітету обговорюватимуться без участі самої України. Експертка наголошує: коли великі держави домовляються про «завершення війни», Київ може опинитися перед фактом рішень, ухвалених за його спиною.
Окремо Плаксієнко-Бутирська звертає увагу на роль Китаю. Пекін довгий час позиціонував себе як нейтральну сторону, однак його зростаюча залученість до переговорного процесу означає, що китайська позиція стає вагомішим чинником для Києва. Водночас експертка застерігає від надмірних сподівань: інтереси Китаю в цьому процесі не обов’язково збігаються з українськими.
Ще один вимір — безпековий. Якщо тристороння зустріч завершиться навіть рамковими домовленостями про припинення вогню, це може змінити характер міжнародної підтримки України. Експертка зазначає, що партнери можуть почати схилятися до компромісів, які виглядатимуть прийнятними для Москви, але не для Києва.
Водночас аналітикиня не виключає, що сам формат залишиться лише декларативним. Зустріч такого рівня вимагає тривалої підготовки, узгодження порядку денного та взаємних поступок, на які сторони не завжди готові. Тому, на її думку, важливо стежити не лише за фактом зустрічі, а й за тим, які саме питання потраплять до порядку денного.
Для України ключовим залишається збереження власної суб’єктності. Експертка підкреслює: будь-які домовленості, що стосуються української території, не можуть ухвалюватися без участі української сторони. Саме тому Києву важливо активно працювати з усіма учасниками можливого тристороннього формату, аби не опинитися в ролі спостерігача.
Окремо вона звертає увагу на те, що подібні переговори часто супроводжуються інформаційними кампаніями, спрямованими на формування вигідного для Москви порядку денного. Тому українському суспільству варто зберігати критичне ставлення до заяв, які лунатимуть навколо можливої зустрічі.
Підсумовуючи, Плаксієнко-Бутирська наголошує: тристоронній формат — це передусім інструмент, а не гарантія миру. Його результати залежатимуть від того, наскільки послідовною буде позиція України та її партнерів, і від того, чи вдасться не допустити, аби українське питання стало розмінною монетою у великій геополітичній грі.
4
