Ніцой: ракети Путіна стали найефективнішим українізатором, але мова досі під загрозою
Письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой в інтерв'ю розповіла, що мовний сплеск після 2022 року може змінитися відкатом московізації без системної державної політики. Вона наголосила, що мова — це світогляд, а школи мають бути повністю україномовними.
Українська мова досі перебуває під загрозою, попри значний сплеск зацікавленості після 2022 року. Про це заявила письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой в інтерв'ю, де вона окреслила проблеми мовної політики та наслідки відсутності системної державної підтримки.
За її словами, після кожного потрясіння чи революції в Україні виникала потужна хвиля зацікавленості мовою, але жодна влада не підтримувала цю народну хвилю системно. Як наслідок, за сплеском завжди йшов спад і новий виток московізації. Ніцой наголосила, що сьогодні суспільство знову наступає на ті самі граблі, адже московщина в Україні знову намагається підняти голову.
Водночас письменниця відзначила, що суспільство стає більш зрілим. Вона спостерігає, як активніше люди реагують на мовні скандали, зокрема на заяви Насті Каменських. На думку Ніцой, такі реакції свідчать про зростання свідомості громадян.
Центральною тезою інтерв'ю стало твердження, що мова — це не лише засіб комунікації, а передусім світоглядний і психологічний інструмент. Ніцой підкреслила, що комунікація є лише однією з функцій мови, але головна її роль — світоглядна. Якою мовою розмовляєш, світогляд тієї нації й переймаєш. Мова, як магніт, підтягує історію, культуру та наративи цієї нації, і людина стає її частиною.
Письменниця навела наукові підтвердження своїх слів. Вона згадала українського мовознавця Олександра Потебню, який вивів розділ етнічної психології, німецького філософа Вільгельма фон Гумбольдта, який ще у XVIII столітті зазначав, що мова закладає світогляд, та британського економіста Джона Стюарта Мілля, який писав, що економічні реформи неможливі в країні, де народ розмовляє двома різними мовами. Також вона згадала американських науковців Сепіра і Ворфа, які довели, що мова — це оптика, через яку людина дивиться на світ.
Окремо Ніцой торкнулася питання російськомовних патріотів. Вона визнала, що багато з них щиро захищають Україну на фронті, але для повного патріотизму їм потрібно усвідомити необхідність переходу на мову власної нації. Мовознавець Лео Вайсгербер зазначав, що відмова від мови своєї нації на користь іншої призводить до втрати ідентичності. Небезпека, на думку Ніцой, полягає в тому, що такі люди підсвідомо вимагають московського культурного продукту, чим знову затягують ворожі наративи в український простір.
Письменниця також розвінчала міф про брак якісного українського контенту. Вона назвала це брехнею, яка лише видає людину, що досі перебуває в російськомовній інформаційній бульбашці. Алгоритми соцмереж підкидають те, чим людина цікавиться, утворюючи замкнене коло. Ніцой переконана, що сьогодні в усіх напрямках достатньо якісного українського контенту.
Щодо шкіл, Ніцой наголосила, що навчальні заклади повинні бути повністю україномовними територіями — не лише на уроках, а й під час перерв, у їдальнях та у спілкуванні між педагогами та батьками. Вона також звернула увагу на відмінність між українською та російською лайкою. Російські матюки, за її словами, побудовані на сексуальних збоченнях та оскверненні матері, яка для українців є сакральною. Українська лайка апелює до природних відходів або фізіології, але не переступає межу сексуальних девіацій.
На завершення Ніцой зауважила, що держава абсолютно не справляється зі створенням інфраструктури для охочих перейти на українську мову — безкоштовних курсів та належної підтримки. Вона також згадала загрозу сепаратизму на Закарпатті, яка залишається актуальною в контексті мовного питання. Письменниця переконана: лише ракети Путіна змусили суспільство прокинутися, але без системної державної політики цей сплеск може знову згаснути.
4
