Один день Буданова: село на Тернопільщині, де психіатрична лікарня стала головною історією
Репортаж про життя села Буданів на Тернопільщині, яке відоме психіатричною лікарнею, місцевою говіркою та уродженцем Лі Страсбергом, а також про те, як повномасштабна війна змінила місцеву громаду.
У селі Буданів на Тернопільщині, де розташована відома психіатрична лікарня, місцеві жителі жартують, що всі «дурні» зібрані в одному місці, а по інших селах розкидані. Про це розповів один із мешканців у розмові з журналістами. Буданів відомий у регіоні своєю психіатричною лікарнею, але мало хто знає, що тут народився один із керівників нью-йоркської школи Actors Studio Лі Страсберг, який навчав Аль Пачіно, Мерилін Монро та Роберта де Ніро. Місцеві дивувалися, коли журналісти цікавилися видатним уродженцем, і навіть допитувалися, скільки Страсберг «забашляв» за цей матеріал, попри те, що режисер помер за 18 років до заснування видання.
Назва села походить від засновника населеного пункту — шляхтича Якуба Будзановського. До радянської окупації на території сучасного села було польське місто Будзанів. Журналісти зафіксували один день Буданова, щоб показати, що відбувається в тій Україні, яка існує поза увагою лідерів суспільної думки із соцмереж і якої не розгледіти з Києва. Цей матеріал про реальне життя, де божевільня — лікарня для пацієнтів із психічними розладами, а не метафора політичної ситуації в державі. Джерела обміліли через посуху, а не через те, що співрозмовники з Офісу президента відмовляються спілкуватися під запис. Місцеві сприймають «Українську правду» як газету, а не сайт.
У Буданові всього 12 вулиць. Декомунізація з деколонізацією тут відбулися задовго до того, як це стало мейнстримом. Ще в 1992-му вулицю Леніна перейменували на Шевченка, а Радянської Армії — на Антона Королюка, місцевого діяча ОУН із псевдонімом «Крук». Село складно назвати туристичним магнітом, але тут вистачає цікавих локацій. Староста населеного пункту Андрій Дембіцький залучив цілу команду місцевих, щоб «покружити» журналістку, але попередив: «усе, що набалакаєте, буде в газеті». Екскурсію проводила вчителька географії з буданівської школи 32-річна Христина Сабадош, в якої того дня не було уроків через дев'ятигодинну тривогу. Хоч у селі жодного разу не було прильотів, підхід до безпеки учнів суворий: якщо існує повітряна загроза, діти сидять в укриттях.
Буданівська психіатрія розміщується на території фортеці, закладеної ще в 16 столітті. До наших днів збереглася лише частина мурованої цитаделі. У 1956 році за напівзруйнованими оборонними мурами запрацювала лікарня. У радянські часи в цій установі практикувалася каральна психіатрія. Одним із найвідоміших в'язнів буданівської божевільні був святий Амфілохій з Почаївської лаври, канонізований УПЦ на початку 2000-их. За легендами, він володів магічним даром зцілення. Під час Другої світової війни лікував вояків УПА. Був прихильником ідеї незалежності України. Коли радянська влада намагалася закрити Троїцький собор Почаївської лаври восени 1962-го, Амфілохій відібрав у міліціонерів ключі від святині та закликав місцевих жителів вигнати «загарбників» із території. За спротив його запроторили в Буданівську психіатричну лікарню на «шокову» терапію — поклали в палату на 40 пацієнтів. Менш ніж за рік Амфілохія відпустили. Кажуть люди, не обійшлося без втручання Світлани Аллілуєвої — дочки Сталіна, якій святий нібито допоміг зцілитися від душевної хвороби.
У 2022 році лікарню перепрофілювали в психоневрологічний інтернат для чоловіків. До великої трансформації установа забезпечувала місцевих понад сотнею робочих місць. Нині на сотню пацієнтів лише один лікар — 73-річний Юрій Володимирович. Він з 1982-го працює в буданівській медустанові. Попри сиве волосся і лікарський халат, Юрій Володимирович викликає асоціації з супергероєм, який все ще хоче врятувати світ від зла. Щоправда, світ у цій історії — пацієнти з ментальними порушеннями, а зло — шизофренія, епілепсія, недоумство. Нині майже всі ліжка в інтернаті зайняті, зокрема й «переселенцями» з ліквідованих психоневрологічних інтернатів Запорізької і Донецької областей. Щойно переступаєш поріг інтернату — згадуєш, що тривоги бувають не лише повітряні. В деяких хворих є нашарування посттравматичних розладів через війну.
Під час спілкування з буданівцями журналістка звернула увагу на особливості вимови деяких слів. Як-от звертання — не «Сашо», а «Саш-ом». Чи визначення часу — не «пів на третю», а «пів трета». Аби розібратися з тамтешніми діалектизмами, журналісти звернулися до тернопільської лінгвістки Марії Наливайко, яка понад 15 років займається діалектологією. Серед притаманних для буданівської говірки слів: вбора — ділянка біля хати, душенина — тушковане м'ясо, кісто — тісто, краяти — різати, крижі — спина, локунь — окунь, м'єцкати — м'яти, песєтко — цуценя, пупліх — бутон квітки.
5
