Аналітики американського видання «Foreign Policy» дійшли висновку, що навіть передача Україні ліцензії на виробництво ракет для Patriot не розв'язала б проблему дефіциту протиповітряної оборони. Президент США Дональд Трамп, за даними видання, фактично відмовився від ідеї передачі Києву такої ліцензії. Водночас запит України на 300 ракет Patriot для посилення ППО Вашингтон, найімовірніше, відхилив.
Утім, навіть позитивне рішення не усунуло б кореня проблеми, наголошують оглядачі. Балістичні ракети залишаються однією з найбільших загроз для України та Заходу, а перехоплювати їх нині здатні лише кілька систем протиповітряної оборони. Йдеться про американські комплекси Patriot із ракетами PAC-3 та франко-італійські SAMP/T із ракетами Aster B1NT. Інші наявні у світі системи, зокрема THAAD та ізраїльська «Праща Давида», для України практично недоступні або не можуть бути використані в наявних умовах.
Захід роками недооцінював масштаб загрози, тож тепер стикається з гострим дефіцитом антибалістичних засобів. Військовий експерт Іван Ступак зауважує, що балістична зброя давно перебуває на озброєнні Росії, Ірану та Північної Кореї, тоді як у багатьох західних країн власних можливостей для протидії таким загрозам просто немає.
Ключова проблема — різниця у темпах виробництва наступального й оборонного озброєння. Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко звертає увагу, що лише Росія щороку випускає понад тисячу балістичних ракет 9М723 для оперативно-тактичного комплексу «Іскандер-М». Для порівняння, американська компанія Lockheed Martin виробляє приблизно 700 протиракет PAC-3 на рік.
При цьому для гарантованого перехоплення однієї балістичної цілі зазвичай потрібно щонайменше дві ракети PAC-3. Тож лише для протидії річному виробництву російських «Іскандерів» необхідно близько двох тисяч протиракет. Додатково PAC-3 за американською ліцензією випускає японська Mitsubishi Heavy Industries, однак її річний обсяг — лише близько 70 ракет. Як зауважує Коваленко, іноді Києву не вистачає навіть цих 70 протиракет на одну ніч масованої атаки, тож проблема є критичною не лише для України, а й для всього світу.
Юридичні обмеження лише ускладнюють пошук рішень. Японія виробляє PAC-3 за американською ліцензією, тому не може самостійно передавати їх Україні без погодження зі США. Теоретично можливий багатоступеневий реекспорт через треті країни за умови отримання всіх необхідних дозволів, однак наразі такий механізм не реалізований. Південна Корея також не розглядається як реальне джерело постачання протиракет: цьому заважають чинні експортні обмеження Сеула та потреба зберігати власні запаси через постійну загрозу з боку КНДР.
Недоступною для України залишається й американська система THAAD. Це одна з найдорожчих і найдефіцитніших систем протиракетної оборони у світі, а пріоритет у її постачанні мають традиційні союзники США, пояснює Коваленко. Натомість експерти покладають надії на український проєкт Freyja, який може стати власною відповіддю на російську балістику. Реальні можливості цієї системи визначать лише випробування, однак напрямок уже вважають одним із найперспективніших.
Обговорюється й можливість локалізації виробництва PAC-3 в Україні, однак думки експертів розходяться. Одні вважають, що запуск виробництва можливий за кілька місяців за умови політичної підтримки, інші наголошують, що головною перешкодою є безпека виробничих майданчиків в Україні. Окремо аналітики нагадують про важливість знищення російських пускових установок ще до запуску ракет, а також про розвиток української далекобійної зброї та власної балістики як елемента стримування атак.
Загалом, на думку експертів, світове виробництво протиракет значно відстає від темпів випуску російської балістики, і цей розрив неможливо подолати лише передачею ліцензій чи окремими постачаннями. Проблема дефіциту ППО лишається критичною не лише для України, а й для всього світу, тож питання посилення протиповітряної оборони залишатиметься одним із ключових у найближчій перспективі.
