Кравченко підписав підозри Кривоносу та Клименку й виїхав з України
Генеральний прокурор Руслан Кравченко, який оголосив про відставку, підписав підозри директору НАБУ Семену Кривоносу та наближеній особі керівника САП Олександра Клименка, після чого залишив країну. Це стало черговим етапом протистояння між Офісом президента та антикорупційними органами.
Генеральний прокурор Руслан Кравченко, який напередодні оголосив про «свідоме політичне» рішення піти у відставку, підписав повідомлення про підозру директору Національного антикорупційного бюро Семену Кривоносу та наближеній особі керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександра Клименка. Про це він заявив у відеозверненні, опублікованому 14 вересня. Невдовзі з'ясувалося, що на момент публікації звернення Кравченко вже перебував за межами України.
За інформацією джерел, генпрокурор виїхав у «фейкове відрядження», отримавши гарантії безпеки. Це стало фіналом спецоперації, в якій, за даними співрозмовників, усі зацікавлені політичні сторони отримали бажане: Кравченко — безперешкодний виїзд, а його покровителі — ще одну атаку на незалежні антикорупційні органи.
Призначення Руслана Кравченка генеральним прокурором у червні минулого року від самого початку виглядало суперечливим. Тоді «Українська правда» зазначала, що термінове подання президентом наймолодшого в історії країни претендента на цю посаду могло бути пов'язане з намаганням врятувати одного з найближчих товаришів Володимира Зеленського — Олексія Чернишова, першого «потерпілого» від незалежності НАБУ і САП. На той момент здавалося, що максимальна протидія роботі антикорупційних органів полягала в перепідпорядкуванні кримінального провадження від НАБУ і САП до підконтрольних Офісу президента правоохоронних органів, як це було у випадку зі справою заступника керівника ОП Олега Татарова.
Уже за місяць стало зрозуміло, що Кравченка призначали не для того, щоб забрати одну справу, а щоб підпорядкувати всі справи незалежних антикорупційних органів політично залежному від президента і парламенту генпрокурору. Відбувалося це «під соусом» боротьби з так званими російськими впливами в НАБУ і підписанням фейкових підозр детективам саме відомством, яке очолив Кравченко. Зрештою співробітників НАБУ за п'ять місяців і після проваленої спроби захопити антикорупційні органи довелося випустити із СІЗО. Однак Кравченко залишився на посаді.
Нова атака на антикорупційну вертикаль розпочалася 4 вересня, коли НАБУ і САП оголосили про початок операції «Карфаген». Її мета полягала в тому, щоб зруйнувати «дах» — так зване кришування шахрайських кол-центрів у правоохоронних органах. Масштабні обшуки пройшли не лише у підлеглих генпрокурора, а й у самого Руслана Кравченка, який зник із робочого кабінету та так і не з'явився вдома. 5 і 6 вересня генпрокурор то зникав, то з'являвся. Наступного дня після публікації антикорупціонерами записів офіційного розслідування Кравченко вдень заявив, що не збирається у відставку, а вже ввечері, після зустрічі з президентом, оголосив про «свідоме політичне» рішення.
Щоправда, подання президента про звільнення генерального прокурора протягом тижня до парламенту так і не надійшло. Політичний «янгол-охоронець» генпрокурора Давид Арахамія в кулуарах заспокоював громадськість, що поспішати нема куди і заява надійде ближче до початку пленарного тижня. Не відсторонив Кравченка з посади і сам президент, який після складних перемовин про долю генпрокурора вирушив у закордонне відрядження.
Однак уже вранці 14 вересня виявилось, що пауза з відставкою Кравченка могла бути не випадковою. Адже рівно за тиждень після оголошення заяви про відставку, вже після повернення президента з відрядження і напередодні засідання парламенту, і досі чинний генеральний прокурор опублікував відео із заявою про підписані підозри директору НАБУ Семену Кривоносу та наближеній особі до керівника САП Олександра Клименка. Пізніше з'ясувалося, що в той момент, коли вся країна дивилася звернення генпрокурора, сам він уже не був у країні.
За інформацією джерел в політичних колах, саме такою атакою керівник президентської фракції Давид Арахамія — за збігом обставин чи ні — лякав керівників антикорупційних органів ще за тиждень до означених подій. Сталося це під час їхньої зустрічі з президентом, коли «директор парламенту» відчайдушно намагався врятувати «свого» генпрокурора. Після тієї зустрічі Володимир Зеленський ухвалив рішення відправити Кравченка у відставку, а генпрокурор, судячи з усього, — готувати контратаку і виїзд з країни.
Від самого старту «Карфагену» було зрозуміло, що дії підлеглих не могли бути непомітними для генерального прокурора. А після того, як під час суду над заступником начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва ОГП Сергієм Кропивою оприлюднили записи його розмов із «шефом», з'ясувалася ще одна важлива деталь: підозрюваний був довіреною особою генерального прокурора. Кому ж іще генпрокурор може довірити оздоблення свого будинку в Козині?
Попри те, що президент, як зазначалося раніше, навчений попередніми підозрами «своїм», майже одразу вирішив відправити генерального прокурора у відставку, щоб знизити градус напруги, в оточенні «начальника» знайшовся впливовий радник, який пропонував не квапитися з кадровими висновками. Як стверджують джерела, саме ця пауза дала Кравченку час підготувати контратаку і залишити країну.
